Велика подорож Туреччиною

Прибуваємо в центральну частину Туреччини, в регіон про який ви не одноразово чули і бачили на фото, але поринати в казкові пейзажі будемо повільно.

Пейзаж долини Іхлара дуже відрізняється від унікальних гірських ландшафтів Каппадокії. Це величезна ущелина між селами Іхлара і Селіма, довжиною близько 15 кілометрів і висотою 100-150 метрів. Течія річки Мелендіз утворила в скелястому плато глибокий каньйон, в надрах якого з’явилася бурхлива рослинність. В епоху Римської імперії долина була відома як Перістрема, а в IV столітті тут, як і по всій Каппадокії, починають селитися християни і вирізати церкви в стінах ущелини. Ми завітаємо у кілька таких стародавніх храмів, які дуже цікаво самотужки розшукати серед сотень печер, які наче пусті зінниці дивляться на вас з усіх сторін…
перехід триватиме близько 4,5 годин.

Година на авто і ми біля наступної локації яку створили давні люди. Це місце було випадково виявлене звичайною турецькою родиною, під час ремонту будинку вони потрапили в підземне місто де колись могло жити до 20000 людей! Підземне місто Дерінкую проникає під землю на 80 м, складні вентеляційні шахти та геніальні інженерні рішення були втілені в цьому місті. Тут були майстерні, школи, церкви, стайні, арсенал зброї. 

Пів години і ми в самому романтичному місті Туреччини, обожнюю заїжджати сюди увечері, з підсвіткою це все здається наче потрапили в фільм, де знімають іншу планету.
Заселяємося в готель і йдемо гуляти вечірнім містом.

Прокидаємося з першими променями сонця, щоб насолодитися неймовірним дійством, прямо над нашими головами та над усією долиною, в небі зависли десятки чи навіть сотні повітряних куль. Можна милуватися ними як із тераси із чаєм, так і прогулятися на оглядовий майданчик.

Снідаємо в готелі та відправляємося в похід, перша у нас Долина голубів. Долину називають і вказують на картах-схемах по-різному: Долина голубників, Голубина долина, в англійській версії Pigeon Valley, в турецькій версії Güvercinlik Vadisi (Гюверджінлік). Називається вона так тому, що в ній дуже багато скельних голубників. Голубів з давніх часів розводили, для того щоб збирати їх послід для удобрення городів і полів. Загальна протяжність долини 4 км.

Ми постійно підіймаємося, поки не вийдемо в містечко Ухчісар, нас цікавить одноймена “фортеця” – це в своїй основі природнє творіння, як і усе в Каппадокії була сфоромована від виверження вулканів. Оскільки рельєф був дуже виразним і здіймався над усім регіоном, в вулканічному туфі були пробиті сотні ходів та створені оборонні споруди. На сьогодні фортеця працює як музей, із оглядового майданчика відкриваються панорами на 360 градусів, адже її вершина є найвищою точкою долини Герьоме.

Обідаємо в одному із кафе і йдемо далі в  Білу долину (Bağlidere, Баглидере) – довга долина протяжністю 4,9 км недалеко від Герьоме. Розташована вона в ущелині: з боку Чавушин ущелина досить широка, а до Учхисар звужується. Долина Кохання входить до Білої і безпосередньо складає її першу частину, та має зручну видову площадку. Розташовується долина в найширшій частині ущелини.

Від першого входу в долину веде ґрунтова дорога, яка потім йде далі в ущелину в інші долини. Над ущелиною на плато – хороші точки для фотографування панорами долини.
Стежки з долини Кохання відводять далі по ущелині, власне в Білу долину. Тут стежка йде між городів та дачних ділянок місцевих жителів. Це найдовша частина ущелини, яка дає назву всьому ущелині цілком. Можна побродити по химерних, вимитих водою проходах. На шляху зустрічаються тунелі та природні арки. Іноді трапляються скельні голубники, але їх тут набагато менше, ніж у Голубиній долині.

Повертаємося в наш готель, вечеряємо в кафе.

Прокидаємося ще до світанку, сідаємо в мікроавтобус який відвезе нас до стартового майданчику повітряних куль. Ми побачемо увесь процес надування куль, спочатку величезними вентиляторами нагнітається повітря, потім запалюються газові горілки і вже полум’ям формується уся куля, яка вражає своїм розміром. Одна за одною вони здіймаються в небо.

Після польоту ми повернемося в наш готель, поснідаємо, збираємо речі та виселяємося. Короткий переїзд і ми на старті нової локації. 

Загадка химерних геологічних утворень, що називають Кам’яні гриби, криється в історії їх творіння: 60 мільйонів років тому Каппадокія була регіоном активних вулканів, серед яких найбільші – Хасан, Медендіз і Гюллюдаг – щиро викидали попіл і лаву. Згодом попіл перетворився в туф, а лава – в базальт, що покрили тонким шаром м’яку туфову породу. Часом товщина туфового шару сягала ста метрів! Зміна клімату в регіоні запустила роботу інших природних сил: опади, вітер і річки висікали з туфу свої візерунки.

Там, де він не був покритий базальтом, утворилися долини, схожі на снігові замети. На пагорбах височіють фігури, які менше зазнали ерозії: туфові гриби з базальтовими капелюшками. Ці «кам’яні феї» або «кам’яні гриби» – сама впізнанна візитна картка Каппадокії. Турецькою їх називають «перібаджаларамі», що означає «каміни фей».

Долина Деврент, також відома як Долина Уяви, є однією з найбільш приголомшливих долин Каппадокії. Хоча вона ніколи не була заселена і не має властивих каппадокійської місцевості печерних храмів і гробниць, вона унікальна своїми формами. У створенні її химерних рельєфів брала участь сама природа, тисячоліттями майстерно руйнуючи і вивітрюючись поверхню скель. Завдяки цій вмілії і кропіткій роботі, камінь прийняв різноманітні форми, що нагадують тварин, людей і без особливих зусиль уяви: у скельних утвореннях можна впізнати верблюда, курку-квочку, голубів, що злилися в поцілунку, Наполеона і навіть діву Марію з немовлям на руках… 

Ландшафт дивує не тільки формами, але і фарбами: туф різних відтінків – від білого до червоного – створив сюрреалістичні пейзажі, Червону і Рожеву долини.

Назва долина отримала через рожевого відтінку скель. Вона має два каньйони (відроги), які розрізняють як долина Рожева-1 і долина Рожева-2. У цих двох каньйонах два різних входи, але потім вони з’єднуються один з одним.
У долині є церкви, голубники, виноград, черепахи і ящірки. Протяжність долини, якщо йти через відріг Рожева-1 (від долини Мескендір до оглядового майданчика Заходу), близько 3 км. Якщо йти через відріг Рожева-2 (від долини Мескендір до оглядового майданчика Заходу), протяжність долини буде близько 2 км. А ось якщо увійти в перший відріг Рожева-1, а вийти через другий відріг Рожева-2, то вийде близько 3 км.

Увечері ми робимо переїзд в Аладаглар. Ночівля в наметах.

Оскільки ми приїхали на місце ночівлі вночі і ви не бачили де ми ставили намети, то захват у вас буде максимальний!

Національний парк Аладаглар або гори Аладаг – розташований в провінції Нігде сучасної Туреччини. Гірський хребет Аладаглар – це найвищий хребет Центрального Тавра. У перекладі з турецької означає “строкаті гори”. Має альпійський тип рельєфу і умовно може бути розділений на три майже рівних по довжині 15 кілометрових ділянки. Теріторія має на цих ділянках безліч вершин висотою понад 3500 метрів і найвищий пік в 3756 метрів, під відомою назвою Демірказік. Через багате розмаїття типів рослинності і тварин частина гори Аладаг, а саме 54 524 гектара, в 1995 році була оголошена національним парком.

З усіх цих красот Національного парку Аладаглар вартують уваги водоспади Капузбаші. Вони є просто справжнім дивом і відносяться до числа найбільш незвичайних водоспадів в Туреччині! Це сім водоспадів, які вириваються прямо зі стрімких твердих скель, створюючи при цьому прекрасне гучне видовище!

Висота одного з водоспадів доходить до 70-ти метрів, що робить його другим за висотою водоспадом в світі! А швидкість потоку водоспадів Капузбаші в літню пору просто неймовірна – 27 500 літрів в секунду!

Після повного вражень дня нас чекає нічний переїзд в Аланію.

Ще затемна ми прибуваємо на оглядовий майданчик каньйона Тазі.
Каньйон Тазі знаходиться в національному парку Кепрюлю Каньйон, який розташований на північ від Серика і Манавгата.
Каньйон Тазі іноді ще називають «Долина Мудрості». Висота цього красивого каньйону становить від 200 до 400 метрів. Тазі – виглядає як величезна ущелина в горах, утворена плином річки Кьопрючай. Складається каньйон з важкодоступних і крутих гірських скель. Вид відкривається приголомшливий, і від нього досить складно відірватись!

Далі ми прямуємо ще до однієї визначної пам’ятки, заради неї нам доведеться спуститися під землю.”Дім Магараси”, як називається ця печера серед турків, розташована в мальовничій скелі, на значному піднесенні і видаленні від проїжджої частини, на висоті 232 метра над рівнем моря. Сталактити і сталагміти незвичайної форми, химерно звисають зі стелі і стін, захоплюють погляд, а підсвічування акцентує увагу на красі природного явища. У великому залі печери є також маленьке мальовниче озерце.
Була виявлена ​​в 1986 році. Протягом століть вона використовувалася як природне укриття для захисту людей і тварин. У 1990 році печера «Дім Магараси» оголошена природним заповідником.

Печера «Дім Магараси» – одна з великих не тільки в Туреччині, але і в Європі. Вона складається з двох частин і займає досить велику площу, її протяжність 360 метрів, висота 10-15 метрів.
Каньйон Тазі знаходиться в національному парку Кепрюлю Каньйон, який розташований на північ від Серика і Манавгата.

Аспендос – стародавнє місто в південній частині Туреччини, розташований в 35 км від Анталії, в 7 км на північний схід від міста Серік. Місто знаходиться в 15 км від моря.
Згідно з легендою Аспендос виник в 10 столітті до нашої ери по завершенню Троянської війни. Був заснований віщуном Мопсом. Багато років він входив до складу Лікії, Персії, Афінського морського союзу. У 4 столітті до н.е. перейшов у володіння до Олександра Македонського. 2200 років тому був завойований римлянами і з цього часу починається його економічний і культурний розквіт.
Однією з головних визначних пам’яток Аспендоса є добре збережений римський амфітеатр. У ньому 39 рядів ступенів, довжиною 96 метрів, а відстань між ними одно півметра. Свого часу він вміщував 10000 чоловік одночасно, тому вважається одним з найбільших античних театрів.
Пройшовши трохи на північ, ви знайдете іподром, який також досі в хорошому стані. Також збереглися руїни базиліки і агори. В 1 км знаходяться руїни римського акведуку, який простягнувся на 20 км. У давнину він постачав місто водою. До цього дня він є найбільшим на території Туреччини. Трохи північніше – Некрополь, в якому ви можете побачити висічені з каменю гробниці і саркофаги.

Ще один переїзд до ночівлі біля моря в Гойнюку.

Зустрічаємо світанок в наметах на березі моря, купаємося в теплій водичці і після сніданку нас чекає дещо екстремально-холодне.

Каньйон Гойнюк являє собою вузьку ущелину шириною не більше 6 метрів і висотою до 350 метрів. Він має протяжність 14 кілометрів, закінчуючись у відрогах Бедаглари. На дні каньйону протікає однойменна річка, яка і виточила в кам’яній породі настільки дивовижне ущелині. У деяких місцях її глибина може доходити до 6 метрів.

Подивитися каньйон можна двома способами: пішою екскурсією по верху або зі спуском на дно ущелини. Перший варіант найпростіший, який не потребує особливої ​​підготовки. На території є зони відпочинку, кафе і сувенірна крамниця, також можна помилуватися прекрасним рослинним світом. Вхід в національний парк платний і становить близько 2 доларів. Терміналів для прийому карти тут немає, тому краще заздалегідь зняти гроші. При оплаті турецької валютою відвідування обійдеться трохи дешевше. Спуститися до каньйону Гейнюк з екскурсією можна тільки в спеціальному спорядженні – гумові черевики, гідрокостюм і міцний шолом. Тут його видають напрокат. Вартість – близько 15 доларів. Для дітей передбачені врятував жилети і каски менших розмірів. Додатково на пункті прокату можна орендувати силіконовий захисний чохол для смартфона або фотоапарата. Маршрут по каньйону досить складний. Основна частина шляху проходиться пішки, а деякі ділянки – на човні. Камені тут слизькі, тому потрібно бути обережним.

Переїжджаємо до Чукур-Яйли та встановлюємо там намети для ночівлі.

Прокидаємося на висоті 1800 м. на величезній галявині в оточені вікових кедрів та скалистих вершин. До вершини Тахтали 3 км та набір висоти 500 м.

Тахтали – так називається одна з найвищих вершин на південному узбережжі Туреччини. Гора Тахтали знаходиться поблизу прибережних селищ Текірова та Чам’юва. Вона височіє над рівнем моря на 2365 метрів і є другою за висотою вершиною в гірському хребті Бейдаглари (Західний Тавр). Лікійська стежка виведе нас на висоту 1811 метрів. Щоб потрапити на снігову вершину Тахтали, нам доведеться подолатити ще 554 метра кам’янистого схилу при освіжаючою температурі, вдихаючи розріджене гірське повітря. Останній відрізок до вершини займе меньше 2 годин. Таке сходження припаде до душі людям загартованим, які звикли до труднощів піших походів. Для інших підійде канатна дорога «Olympos Teleferik», прокладена прямо на гострий пік Тахтали.

Головною визначною пам’яткою Тахтали є Сонячна тераса, з якої відкривається панорама в 360 °: неймовірної краси заповідні території, багатокілометрові зелені ландшафти, неприступні вершини Таврських гір, вибілені сонцем скельні схили Тахтали, розбавлені смарагдовими острівцями лісу, ущелин і ярів, серпантини гірських доріг і чарівно прекрасне Середземне море… Огляд становить понад 100 км, охоплюючи прибережні курорти, від Фініку до Сіде.

Назад ми спускаємося до Бейчику – невеликого села в окрузі Кемер. Бейчик розташований на схилі гір Бейдалари і славиться чудовими видами на море і свіжим повітрям з ароматами соснового лісу. Найближчі пляжі знаходяться в селищі Текірова, також поруч знаходяться пляжі античного міста Фазеліс.

Увечері – переїзд в Чірали, де заночуємо у зручному кемпінгу.

 Прокидаємося вранці щоб зустріти світанок на шикарному пляжі, а вже після сніданку вирушимо в перший треккінг вздовж моря.

Сьогодні ми подолаємо порівняно невелику відстань, яка проте аж ніяк не здаватиметься простою.

Наш шлях буде схожий на “американські гірки”: круті підйому вгору, та запаморочливі спуски вниз, до моря.

Кожен підйом даруватиме нам приголомшливі види на Середземне море та вкриті смарагдом лісів гори. Кожен спуск обіцяє можливість охолонути у ласкавих хвилях диких заток, деякі з них стануть для нас пунктом привалу із купанням.

Тож не забуваємо закинути до рюкзаків купальники та плавки!

Заночуємо в тому ж кемпінгу.

Короткий переїзд в Адрасан і ми знову на стежці до наступної локації.

Мис Гелідонія розташований на самому півдні Ликийского півострова, він розділяє затоки Анталійську і Фініку. Турки називають його також Ташлик Бурну (Taşlık Burnu), а в античні часи древні греки дали йому назву Chelidonia (пізніше – Kilidonia). За часів класичної Греції та еллінізму його назвали «Гелідонія» (в перекладі – «ластівчин»), а групу островів по сусідству – «Chelidonia nessoi» – «Ластівчині острови».

Йти ми будемо добре натоптаною стежкою близько 10 км загалом. Стежка йде майже до самого маяка з невеликим ухилом вгору. Прогулянка – одне задоволення!

У якийсь момент ми виходимо на перевал, і далі штурм останніх 200-300 метрів. Стежка тепер кам’яниста, йде вгору досить круто. Маяк з’являється з-за кущів несподівано. І він прекрасний!

А після – ночівля на пляжі без наметів! 

Міра – населений пункт, який був свого часу найбільшим на території Лікії. Знаменитим на весь світ робить його той факт, що саме в цьому місті жив і працював найвідоміший угодник в світі – Святий Миколай або Микола Чудотворець. Він народився в Патарі, але знаменитим став саме в Світі.

Храм Миколи Чудотворця знаходиться неподалік від розкопок Світи, тому за один день можна встигнути відвідати обидві головних пам’ятки сучасного Демре. На цій території до сих пір тривають розкопки. Вам відкриються визначні пам’ятки. Скельний некрополь – гробниці древніх лікійців, вироблення в скельному моноліті. За повір’ям лікійців ховати людей потрібно було якомога вище, щоб вони відразу виявлялися ближче до Бога. Амфітеатр – ця споруда могла вміщати до 10 000 чоловік. Постраждала в результаті декількох землетрусів, будівля була практично повністю відновлена.
Далі – стовідсоткова насолода околицями острова Кекова з палуби сучасної яхти, яка проходитиме понад затонулим містом Сімена. А як приємно буде пірнути у прозору блакить моря прямо з яхти!

На західній стороні острова в районі навпроти Учагиза є невеликий пляж, на якому можна висадиться погуляти по околицях і досліджувати води Кекова із затонулих містом. Яхта йде по затоці Кекова на захід уздовж берега.

Справа нас стережуть прибережні відроги Тавру. Зліва – відкрите море. Уздовж берега зустрічаються залишки веж.

Через 40 хвилин ми досягаємо руїн затонулого міста. Кекова є невеликим турецьким островом площею 4,5 км. На північній стороні острова знаходяться руїни затонулого лікийского міста Доліхісте. У II столітті н.е. в результаті землетрусу велика частина міста була зруйнована і пішла під воду. Утворився острів Кекова. Протягом хвилин 10 ми рухаємося паралельно берега острова пропливаючи вздовж і над руїнами Кекова. Під водою можна побачити залишки будівель, стіни, сходи та інші будівлі Кекова. На протилежному боці від Кекова видніються залишки фортеці лицарів госпітальєрів, втім побудована фортеця була ще в лікийский період.

Це місто Сімена. Він був заснований на березі затоки Кекова в V столітті до н.е. Внизу, на узбережжі Сімени село Калекьой з невеликою пристанню.

Заночуємо поряд із морем, між кам’яних виступів та зелених чагарників, неймовірно красиве місце.

Після лайтового дня на яхті на нас чекає довгий, але надзвичайно цікавий перехід до Кашу.
На нашому шляху, добре відміченному червоно-білими маркерами, зустрінуться дикі бухти, оливкові рощі, вузькі кам’янисті стежки, та час від часу тряплятимуться залишки стародавніх селищ, групи або поодинокі гробниці віком понад 3000 років, і навіть стіни старовинної фортеці на які нам ніхто не заважатиме видертись і отримати задоволення від чудового виду.

Наша стежинка буде постійно змінюватися, від рівнинної як на величезному полі

До кам’янистої із зарослями чагарників

Якраз посередині шляху, у нас буде автентична місцева кафешка із маленьким пірсом для купання, тут ми зупинемося пообідати.

І уже за традицією ми розіб’ємо табір в чудовому місці біля моря

Прокидаємося на світанку, адже це наш останній ранок в наметах біля моря, насолоджуємося світанком, снідаємо і попереду у нас трьохгодинний переїзд до Олюденіза.

Олюденіз – курорт в Туреччині, розташований на березі, де зустрічаються Егейське і Середземне моря. Знаходиться в 15 км на південний схід від Фетхіє, з трьох боків оточений горами, найвища з яких – Бабадаг. Олюденіз – відомий як одне з найкрасивіших місць в Туреччині, завдяки Блакитній Лагуні, оголошеної національним парком. В двох кілометрах від курорту розташований пляж Кідрак, який ще часто називають Парадайз. саме на ньому ми влаштуємо справжній пляжний відпочинок.

На заході Туреччини, в районі округу Денізлі, між селищем Олюденіз і містом Фетхіє знаходиться гора Бабадаг. Селище Бабадаг і однойменна гора розташовані в 39 км від центру округу міста Денізлі. Гору видно вже під’їжджаючи до селища з Сарайкьойскої долини. Вершина гори Бабадаг знаходиться на 2300 м вище рівня моря.

Ця природна пам’ятка Туреччини підноситься в 7 км від берега. Зійшовши на вершину по крутому серпантину, що проходть поміж оливкових, хвойних і лаврових деревх, перед обличчям відкривається вся краса гір та бухт, які рясніють фарбами пейзажів, простягнувшись десь там далеко внизу. З Бабадагу видно історичні пам’ятки – руїни античних міст Хіераполіса, Лаодікеї, Аттуді. Видно і дахи Олюденіза та Фетхіє, синю даль Середземного моря і первозданний пляж Блакитна лагуна. Гора Бабадаг найбільш знаменита серед шанувальників параглайдингу – польотів на парапланах. Якими можете стати і ви!Під час польоту можна насолодитися унікальним пейзажем: Блакитна лагуна, місце злиття Егейського і Середземного морів і грецький острів Родос. 2-3 години займає підготовка до польоту і сам політ, але отримані емоції збережуться назавжди.

Ще одна локація на яку ми споглянемо з висоти пташиного польоту, буде “Долина метеликів”

Ночівля на цей раз буде в апартаментах.

Залишаємо наші апартаменти, попереду у нас дорога довжиною в 3 год, гірськими серпантинами та незвідданими селами Туреччини, прямуємо ми  до всесвітньо відомої перлини Туреччини – Памуккалє.

Памуккалє – легендарные місце, чудо світу, що являє собою ряд термальних джерел, химерним чином вирізавших «сходинки» у білосніжному вапняковому схилі.

До слова, тендітні стінки вапнякових травертин чутливі до пошкоджень, і по багатьом з них ходити заборонено. Для того, щоб пройтися по іншим, доведеться зняти взуття. За дотриманням цього правила уважно стежить охорона. Травертини формувалися за рахунок термальних джерел, оскільки це було унікальним місцем і ще в стародавні часи люди оцінили це чудо природи, це стало однією із причин розвитку міста Ієрополіс. Тепер ми маємо можливість скупатися в термальному басейні, в якому ніжилися лише царські сім’ї, тисячі років тому.

Також відвідаємо гарно збережений амфітеатр

і руїни міста Ієрополіс. Нагулявшись по старовинним місцям, повечеряємо в кафешці та відправимося в дорогу додому.

Переїзд до Анталії  3 год. В Анталії о 19:00-20:00